При постановці власних і спеціальних питань психології емоцій важливо підкреслити, що змішання або способів жанрів психологічного пізнання особливо легко допускається і навіть певною мірою спонтанно провокується яскравою специфічністю природи і феноменологічної картини емоцій. За мистецтвом і залишається назавжди залишиться цілісне і всебічне безпосереднє зображення емоційного життя людини .

Наука ж реалізує свою пізнавальну функцію, йдучи від феноменологічної поверхні відображуваного явища до його глибинним ознаками, а головне, до прихованих закономірностей. По відношенню до такої гострої життєвої, практично і соціально значущій сфері, як людські емоції, цілком можливо, природно і навіть, ймовірно, необхідно взаємне доповнення цих двох найважливіших форм людського пізнання. Чим тісніше стає, проте, їх співпраця і взаємодія, тим більш реальною і вимагає спеціальної профілактики стає помилка ототожнення або змішування цих двох жанрів, що призводить замість взаємного доповнення до взаємної підміни.

Кожен з цих основних жанрів виправданий, корисний і навіть необхідний на своєму місці і в своєму власному якості. Однак взаємна підміна жанрів або, кажучи словами М. П. Акімова, «жанровий зсув» у науці, як і в театральній сфері і, ймовірно, у всякому мистецтві, тягне за собою провал задуму, оскільки неминуче вводить в оману як щодо адекватності використовуваних форм чи способів пізнання, так і щодо різниці в самих аспектах пізнаваного об’єкта. Чітке розрізнення тут особливо необхідно ще й тому, що за різними жанрами може стояти один і той же об’єкт і, навпаки, з допомогою одного і того ж жанру можуть відтворюватися різні об’єкти.

Сам по собі факт такого співвідношення, звичайно, тривіальний. Однак у сфері пізнання такого викликає найгостріші емоційні пристрасті об’єкта, яким є внутрішній світ людини, ретельний облік цих співвідношень істотно важливий ще й тому, що зворотним боком розрізнення жанрів часто виявляється ілюзія ототожнення жанру пізнання та його об’єкту, аналогічна розглянутій у перших розділах ілюзії ототожнення образу і об’єкту.

І тоді – в протиріччі з зазначеним вище, здавалося б, явним і навіть тривіальним багатозначним співвідношенням жанрів і об’єктів – за різницею жанрів вбачається принципова відмінність об’єктів. Наслідком такої ілюзії ототожнення розрізнення жанрів з розходженням об’єктів є, наприклад, теоретична позиція, що обмежує межі наукового пізнання такого об’єкта, як духовна, моральна і разом з тим емоційна сутність людини, і, відповідно, яка вважає головним засобом їх пізнання мистецтво.