Отечественнаяпсихология давно перестала бути чисто академічною дисципліною, але вона все ще у великому боргу перед практикою. У різних галузях суспільного життя цей долг активно виплачується – фігура психолога стає все більш звичною на сучасному заводі і в медичному закладі, у педагогіці та юриспруденції. Але потреба в психологічній допомозі існує не тільки в соціальній практиці, але і в особистому і сімейному житті, і ця потреба задовольняється поки зовсім недостатньо. З іншого боку, сама психологія, особливо так звана «цікава психологія», що досліджує мотиви, емоції, особистість людини, не може далі продуктивно розвиватися тільки в стінах лабораторії, не беручи діяльної участі в реальному людському житті. Під впливом цієї взаємної зацікавленості зараз відкривається новий (і довгоочікуваний) період у розвитку вітчизняної практичної психології: буквально на наших очах зароджується сфера психологічного обслуговування населення – служба сім’ї, суіцідологічна служба з мережею кабінетів соціально-психологічної допомоги» та кризових стаціонарів, психологічна служба внз і т. д. . Ще не цілком з’ясовані конкретні організаційні форми виділення «особистісної психологічної служби в самостійну практику, але які б вони не були, сам факт її появи ставить перед загальною психологією завдання розробки принципових теоретичних основ, якими ця практика могла б керуватися. Самі ці засади повинні спиратися на усвідомлення тієї, ще не зовсім звичної професійної позиції, яку займає психолог, працює практично з особистістю. Якщо в рамках педагогічної, юридичної, медичної та інших сфер діяльності психолог виступав як консультант і помічник педагога, лікаря чи юриста, обслуговуючий цих фахівців, то, обіймаючи вказану позицію, він стає відповідальним виконавцем робіт, який безпосередньо обслуговує яка звернулася до нього за допомогою людини. І якщо раніше психолог бачив його крізь призму питань, що стоять перед іншими фахівцями (уточнення діагнозу, визначення осудності і т. д.), або своїх власних теоретичних питань, то тепер, як відповідального суб’єкта самостійної психологічної практики, він вперше професійно стикається не з хворим, учням, підозрюваним, оператором, випробуваним і пр., а з людиною у всій повноті, конкретності та напруженості його життєвих проблем. Це не означає, звичайно, що психолог-професіонал повинен діяти, так би мовити, чисто «по-людськи», головне питання якраз в тому і полягає, щоб з цієї життєвої проблематики виділити власне психологічний аспект і окреслити тим самим зону компетенції психолога