Воспитаниенационального гідності становило фундамент морального вдосконалення особистості. Високе почуття національної гідності передбачало й засудження поведения, що ганьбить націю, що сприяло вихованню відповідальності перед рідним народом за своє добре ім’я, а перед іншими народами — за добре ім’я свого народу. «Будь таким, щоб тебе судили про твоєму народі, будь достойним сином (дочкою) свого народу», — таке побажання присутня в педагогіці майже всіх народів. Своєю поведінкою не давати приводу погано думати про свій народ, не оскверняти священну пам’ять про кращих людей народу, своїми патріотичними діями множити славу народу — такими хоче бачити будь-який народ своїх вихованців і виходячи з цього, будує свою педагогічну систему. Слава нації створюється її славними синами. Не дарма високого імені сина народу удостоюються лише кращі його представники: народів поганих немає, але бувають поганими його сини.Почуття національної гідності передбачає наявність почуття відповідальності за гідність народу, що складається століттями. Отже, національна гідність вимагає бути гідним сином свого народу і заслужити повагу представників інших народів. Тому в розвитку здорового почуття національної гідності закладені одночасно як ідея національного розквіту, так і ідея інтернаціонального зближення.Природним було прагнення народів до щастя, яке не мислилося без прагнення до досконалості. Татська казка «Розум вже щастя» стверджує, що щастя неможливе без розуму, що «дурість може все зруйнувати». Тут розум оголошується старшим братом щастя: «Брат мій, Розум, тепер я схиляюся перед тобою. Визнаю, ти вище за мене». Подібний сюжет поширений в Індії, а також у євреїв як європейських, так і афро-азіатських. Казка з таким же сюжетом поширена і серед багатьох народів Дагестану. В ній справжній аварська джигіт вміє цінувати жіночу красу, але в той же час на питання «Що ти віддаси перевагу — розум старого або лик красуні?» відповідає: «У двадцять разів більше я ціную рада старого». Аналогічна дилема виникає і у вірменській казці «Розум і серце». Одного разу розум і серце засперечалися: серце говорило, що люди живуть для нього, а розум наполягав на протилежному. Висновок казки наступне: «Покаялися розум і серце в те, що зробили, і дали обітницю відтепер діяти разом, вирішивши, що людину роблять людиною розум і серце, серце і розум». Загальні сюжети і схожа трактування одного і того ж питання у казках різних народів свідчать, що в них головними є загальнолюдські початку. І народний педагог Ушинський, черпаючи з джерел народної мудрості свої ідеї, робить схожий з наведеними вище казками висновок: «Тільки людина, у якого розум гарний і серце добре, цілком надійна людина».