Як у нас в країні, так і за кордоном перед початком експериментального дослідження чи практичної роботи психолог проводить певну, іноді ре ально усвідомлювану, а іноді і неусвідомлювану їм самим, різну по складності і трудомісткості теоретичну роботу, спрямовану на передбачення очікуваного ним результату.

Важливо відзначити, що і вітчизняні і зарубіжні психологи перед проведенням психологічного дослідження чи практичної роботи повинні мати певну теоретичну концепцію, і цьому сенсі вітчизняні психологи нічим не відрізняються від психологів за кордоном. Де б не працював психолог і який би він не мав практичний або дослідницький досвід, в будь-якому випадку перед проведенням практичної роботи він повинен мати свою персональну концепцію — сукупність своїх ідей та задумів. Погодьтеся, починати дослідження, не маючи ніяких ідей і задумів щодо його проведення,— значить сподіватися на удачу, яка приходить дуже рідко.

За кордоном ця теоретична робота проходить наступним чином: якщо психолог «належить» до певної психологічної школі, розробляє конкретну психологічну теорію середнього рівня узагальнення, що дозволяє, з одного боку, осмислювати та узагальнювати результати різних досліджень з єдиних теоретичних позицій, а, з іншого боку, на основі єдиних теоретичних позицій будувати нові дослідницькі програми, то він розробляє свою персональну концепцію і висуває відповідні гіпотези дослідження в рамках цієї психологічної теорії.

Однак за кордоном більшість психологів-практиків, не примикають до жодної наукової теоретичної школі і виходять з так званої парадигми, тобто набору психологічних теоретичних відомостей, прийнятих більшістю психологів у всьому світі. Наведу відомий приклад: положення теорії Фрейда З. про те, що конфлікт між бажаним і можливим може призвести до неврозу, визнається практично всіма психологами — воно включено в парадигму; положення про дитячої сексуальності і едіпів комплекс розділяється далеко не всіма психологами і критикується не тільки у нас в країні, але і за кордоном — воно в парадигму не включено. Таким чином, для психологів-практиків парадигма виступає як сукупність визнаних усіма теоретичних положень, нехай навіть не дуже пов’язаних, еклектично з’єднаних в єдине ціле. Тим не менш наукові дані, сполучені в парадигмі, дозволяють психологам-практикам у критичних ситуаціях (а саме такі ситуації їм доводиться вирішувати в більшості випадків) скористатися теоретичними і експериментальними розробками самих різноманітних теорій і в цьому немає великого гріха.

Хочеться лише відмітити, що для успішного використання на практиці парадигми психологічних знань, необхідно мати ці знання, тобто необхідно знати всі психологічні теорії, включені в парадигму, їх сильні і слабкі сторони, думка психологічної громадськості щодо того чи іншого нюансу кожної психологічної теорії. Таким чином, використання психологічної парадигми ніяк не можна приймати за відмову від теоретичної роботи. Використання парадигми перед проведенням практичних психологічних робіт вимагає, мабуть, більш широкого знання різних психологічних теорій, розроблених у всьому світі, ніж використання конкретної психологічної теорії середнього рівня узагальнення.