]Тести інтелекту, або тести загальних здібностей, призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку людини. Поняття інтелекту ще з часів перших інтелектуальних тестів зазнавало різні зміни з боку підходів до тестування інтелекту як психічної реальності. Ще в 20-х рр. виникла кризова ситуація в психології інтелекту. Постало питання про існування терміну «інтелект» у статусі психологічної категорії.

Інтелект традиційно досліджувався в рамках двох основних напрямків: тестологического та експериментально-психологічного. Суть тестологического напряму полягає в тому, що під інтелектом розуміється те, що вимірюють тести інтелекту, а саме сукупність пізнавальних здібностей. Криза в цьому напрямі полягає в тому, що поняття \’\’інтелект\’\’\’ було підмінено поняттям «здатність до навчання». Неотестологические теорії інтелекту визнають IQ-концепцію, де за IQ стоять внутрішні когнітивні процеси: сприйняття, пам’ять, мислення тощо .

Експериментально-психологічний напрям як реакція на неконструктивність тестологічних теорій представлено теоріями Ж. Піаже (ідея генетичного пояснення інтелекту на основі урахування закономірностей його онтогенетичного розвитку) і Л. С. Виготського (вплив соціально-культурних факторів на розвиток інтелекту). Крім вищеназваних існує структурний підхід до дослідження інтелекту (8) приклад вітчизняного дослідження, спрямованого на вивчення інтелекту як психічної реальності. Отримані за допомогою тестів інтелекту результати виражаються кількісно у вигляді коефіцієнта інтелекту (IQ). Отже, під інтелектом як об’єктом вимірювання в психодіагностиці розуміється структура пізнавальних властивостей людини, що виникає на основі спадково закріплених задатків, що формується у взаємодії з ними.