Нашесознание нерозривно пов’язане з промовою, в якій виражається і закріплюється знання про власному знанні об’єктивної реальності. Свідомість і мова виникли на визначеленном рівні суспільного розвитку для однозначного, недвозначного взаєморозуміння між людьми.

Без такого взаєморозуміння був би неможливий колективна праця і пов’язаний з ним людський прогрес. Тому свідомість контролює однозначну, внутрішньо несуперечливу модель світу. З усього невичерпного багатства реальних зв’язків між предметами і явищами зовнішнього світу «вычерпываются» лише деякі, визначені. Це створює зручність для спілкування. Але дійсний світ значно багатший, ніж його відображення в нашій свідомості.За рамками побудованої моделі залишається все, що в неї не вписується, що не може бути логічно організоване і представлено в такому неоднозначному вигляді. Для того щоб відобразити все різноманіття зв’язків між явищами та між самими людьми, потрібен принципово інший спосіб мислення. На відміну від словесно-логічного, що становить фундамент свідомості, це образне мислення.

Кожен тип мислення може використовувати слова і образи, але зовсім по-різному. Словесно-логічне мислення виділяє з усього розмаїття реальних зв’язків між предметами та явищами лише деякі певні і тим самим забезпечує сприйняття цих зв’язків як однозначних. Зразком продукту такого мислення є добре написаний підручник чи наукова стаття, де дано визначення чітко і недвозначно, а висновки логічно випливають з передумов.

Але аналогічного ефекту можна досягти і за допомогою образів. Наприклад, в кінематографі відомий «ефект Кулішова». Він полягає в тому, що смислове сприйняття кадрів залежить від їх монтажної взаємозв’язку: один і той же кадр при певному чергуванні з іншими сприймається по-різному, але завжди строго однозначно відповідно до заданого контексту.

«Зчеплення» образів тут жорстко детерміновано, і для такого «зчеплення» вибираються тільки окремі і цілком певні властивості образу, викликають у глядачів однакові однозначні асоціації. Так, чергуючи одне і те ж зображення людського обличчя зі сценами поховання або зі сценами бенкети, можна нав’язати глядачеві враження, ніби це не мінливе обличчя у першому випадку виражає горі, а в другому — почуття голоду.

Кожному знайомі твори живопису чи фільми, сюжет яких переказати легко. Але після такого переказу ніякого естетичного враження не залишається. Так трапляється, коли твори мистецтва створюються за законами словесно-логічного мислення.На відміну від цього основною особливістю образного мислення є одномоментне «схоплювання» всіх можливих зв’язків між предметами і явищами.