Мова— це система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків та символів для подання, переробки, зберігання і передачі інформації.Мова — головне надбання людства, каталізатор його вдосконалення. Дійсно, вона всемогутня, вона робить доступними пізнанню ті об’єкти, які людина сприймає безпосередньо, тобто з якими досяжно реальну взаємодію. Крім того, мова дозволяє оперувати і з об’єктами, які людина взагалі не зустрічав раніше, тобто не входили в його індивідуальний досвід, а присвоєними їм із загальнолюдського досвіду. Тому і говорять, що мова знаменує появу особливої форми відображення дійсності. Виникнення усній і письмовій промови визначило специфіку розвитку мислення.

Відомо, що існують поняття різного ступеня узагальненості і кожному поняттю відповідає назва — слово (символ). Участь мови в цьому аспекті мислення безсумнівно. Значно важче уявити собі образи, пройшли кілька етапів узагальнення. Розвиток письмової мови дозволяє нам простежити поступовий перехід від конкретних образів до узагальнених символів. Біля витоків писемного мовлення в давнину знаходилися картинки, реалістично зображували предмети, але відносини між предметами у них не зображувалися.

У сучасній мові слово втратило всяке зорове схожість з позначуваних ним об’єктом, а відносини між об’єктами представляються граматичною структурою пропозиції. Письмове слово — результат багатьох етапів узагальнення вихідного конкретного зорового образу.Вплив мови на інші вищі психічні процеси не менш значуще і проявляється багатогранно як фактор, що організує структуру сприйняття, формує архітектоніку пам’яті і визначає вибірковість уваги.Узагальнений образ сприйняття зіставляється з назвою, і тим самим зумовлюється зворотний вплив слова на подальше сприйняття. Кожна зорова картина сприймається людиною у відповідності з тим, до якого поняттю він відносить конфігурацію.