На сучасному етапі розвитку суспільства людство зберігає найбільшу кількість старих і літніх людей, порівняно з попередніми епохами. Їх чисельність превышает чисельність всього населення планети в XVII столітті. За даними ООН, у 1950 р. у світі було 214 млн. людей старше 60 років, у 2000 р. їх вже буде 590 млн., а в 2025 р. — 1100 млн., тобто чисельність літніх людей зросте за ці роки в 5 разів, тоді як населення планети за цей час збільшиться лише в 3 рази. У зв’язку з цим вчені говорять про «старіння» суспільства*. Поряд з цим у нашій країні існує складна економічна ситуація, збільшилася втрата робочих місць, знизився життєвий рівень, категорія літніх людей потрапила б на «узбіччя» життя.

Незважаючи на відносне різноманіття конкретних підходів до періодизації психологічного старіння в літньому віці, більш або менш загальновизнаним є виділення серйозного нормативного кризи в 55-65 років. Зміна соціального статусу і внутрішньої позиції людини по відношенню до свого життя — головне зміст цієї кризи. Як у всякому віково-психологічній кризі, кризі похилого віку є негативні і позитивні моменти.

До негативних відноситься зміна способу життя, втрата безлічі соціальних зв’язків, погіршення здоров’я, зниження соціальних і особистісних домагань, зміна психологічного функціонування та інше. До позитивних, творчих моментів відноситься те, що практично всі вікові психологи вважають, що класичний образ «психічної скам’янілості» не годиться для правильного розуміння похилого віку. Свідомість людини та її психіка мають системне будова, і зміна (зокрема, погіршення) одних психологічних функцій може бути успішно компенсовано за рахунок інших психологічних функцій.

Криза і є свідчення того, що суб’єкт в умовах нових психофізіологічних можливостей організму, стану здоров’я, исчерпавшейся мотивації досягнень та іншого виявляється готовий до зміни способу життя і внутрішньої позиції по відношенню до життя.