Слово«графологія» вперше зустрічається в 1871 р. у творах абата Мишона. Сама назва науки графології, тобто визначення характеру за почерком, ясно вказує на те, що ця наука могла зародитися лише тоді, коли люди вже виробили для себе письмена, що зробилися надбанням не окремих, виняткових особистостей, але більшості. У давнину, коли письмена висікалися на камені або вирізалися на металі і служили для прикраси пам’яток, характер письмен, цілком залежить від мистецтва каменотеса або гравера, не мав індивідуальної особливості, і, звичайно, в ті часи про засадах графології не можна було й думати. Згодом, коли люди почали писати на більш м’якому матеріалі — полотні, папірусі, шкірі, — характер букв вже міг носити певний відбиток індивідуальності; але й тоді, власне кажучи, накреслення літер входило в область малювання і могло відрізнятися тільки загальним своїм характером, або стилем. Лише в епоху реформації лист досягло великого поширення, стало доступно більшості, а стало бути, у ньому змогли проявитися характерні особливості різних почерків. І дійсно, саме в той час з’явилися перші проблиски графології.Деякі натяки на існування графології зустрічаємо ми у греків. Першим, хто звернув увагу на особливості почерку, був Светоній. Він писав про імператора Августа, що той не починав нової рядки вірша, якщо вірш не вміщувався на одній сходинці, а дописував його під останнім словом вірша, обвівши закінчення рисою, щоб відокремити його від вірша наступного. Светоній не скористався своїм інстинктивним наглядом для визначення характеру Серпня, сучасному ж графологу легко зробити це: стислість листи та підписування слів наприкінці рядка вказують на людину бережливого, якщо не скупого, а зв’язність листи — на строго дедуктивний, практичний розум. Таке визначення характеру імператора Августа за його почерку як не можна більше збігається з історичними свідоцтвами щодо його особистості.До наступної спроби визначення характеру людини за почерком пройшли століття: величезним гальмом для розвитку графології стало переселення народів і середні століття, бідні писемністю.В епоху Відродження, коли писемність сильно розвинулася і стала майже загальним надбанням, графологія вперше стала предметом серйозного обговорення і дослідження. У 1622 р. було видано перший твір про почерк: трактат італійця Бальдо «Trattato come da una lettera missiva si conoscano la natura e qualita dello scrittore» («Про те, як з листа можна дізнатися характер і властивості пише»), перекладений через сорок років Петром Веллием на латинську мову. За основу свого твору Бальдо взяв прислів’я «по пазурах дізнаються лева». Але незважаючи на безліч справедливих, заслуговують повного схвалення думок, книга Бальдо не отримала поширення. Це пояснюється тим, що писали тоді дуже мало і навіть самі високопоставлені особи бували часом абсолютно безграмотні; переписувачі книг з їх казенним почерком, звичайно, в рахунок йти не могли.